Казка про справжнє кохання (Катерина Сітнікова)

Жила на світі давним-давно дівчина. Гарна, немов із казки, розумна, струнка, а голос мала  солов’їний. Кожен хлопець у селі любив її, але серцю не накажеш – Оленка любила Ігоря. А він не міг жити без неї. Та мати хлопця й чути не хотіла про Олену. Вона наполягала, щоб Ігор одружувався на  Ганні, яка теж його любила. Проходив час. Ігор таємно зустрічався з Оленою.

Та в їхню землю прийшла війна. Ігор пішов воювати.
Сину, любий, милий, повертайся скоріше.
– Я тебе люблю, мамо, та обіцяти нічого не можу.
Позаду матері Ігоря стояла Оленка і ледве стримувала сльози. Ігор зліз з коня, став на одне коліно перед Оленкою і сказав:
– Не знаю, повернуся я чи ні, та  хочу знати, чи станеш ти, Оленко, моєю дружиною якщо я повернуся?
– Я згідна. Повертайся скоріше, то й одружимося, любий мій Ігорю!!!
Минув, Оленка кожного дня виходила  край села – виглядала свого коханого. І в один прекрасний день вона побачила хлопців  верхи на конях. Дівчина відразу зрозуміла, що милий повернувся.
Ігор підійшов до неї, обняв і не хотів відпускати:
– Я повернувся!!!!
Мати Ігоря змирилася із вибором сина,  і жили молоді довго та щасливо.

Катерина Сітнікова, гурток «Журналістика».