Вони перемогли на обласному етапі конкурсу есе «Я - європеєць»!

З 1-го вересня по 10 жовтня на базі Закарпатського обласного палацу дитячої та юнацької творчості «ПАДІЮН» проходив обласний етап першого Всеукраїнського конкурсу есе ”Я – європеєць„. Компетентне журі розглянуло понад 40 робіт, що надійшли з різних куточків Закарпаття. Підбивши підсумки конкурсу, журі визначили найкращі роботи, які було надіслано до Києва для участі у Всеукраїнському етапі конкурсу.

Вітаємо переможців та пропонуємо вашій увазі їхні роботи:

Кінаш Ганна Федорівна, 16 років,
11 – А клас Міжгірської СЗОШ І – ІІІ ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів імені А.Волошина .
Міжгірський районний Будинок дитячої творчості;

«Я – європеєць»
Я хочу бути європейцем на ґрунті українському не тому, що це престижно. Я в жодному разі не прагну нікого образити, але престиж для мене – далеко не головне.
Замислимося над лексичним значенням слова ґрунт. Ґрунт – то основа, яка живить особистість. У нашому випадку – основа, котра дарує можливість кожному свідомому українцю розвиватися у руслі національної ідеї. І це визначення стосується не лише громадян моєї держави, а й інших людей за її межами.
 Ми йдемо у світ різними шляхами, відриваючись від свого ґрунту лише фізично. Гірше усвідомлюється те, що дехто вириває себе з корінням, забуваючи про витоки СВОЄЇ історії, СВОЄЇ культури, СВОЄЇ самобутності, і те коріння нещадно палить чуже сонце. Чому це робиться? Люди прагнуть змін? Певно, так. Вони шукали, шукають і шукатимуть чогось кращого. То така людська природа.
 Але я не розумію одного: навіщо пертися за моря-океани, якщо краще завжди перед очима. Варто тільки зняти окуляри байдужості і цинізму та частіше підіймати очі до неба. Що ми маємо побачити, коли окуляри з тріском розіб’ються об підлогу завмерлих надій і сподівань? ЄВРОПУ!
 Варто лише вдуматися, скільки разів це слово супроводжувало історію моєї держави. Від знаменитого прорубування «вікна в Європу» пройшло чимало часу. Мета залишилася одна: потрапити туди, де можна реалізуватися. Зрозуміло, що мета виправдовує засоби і просто не логічно порівнювати тогочасні засоби із сучасними.
 Можливо, ми давно вже були б там. Давайте поміркуємо, що нам заважало. Певно, у часи Київської Русі нас туди не пускав тільки зовнішній тиск – хан Батий. Безперечно, внутрішня роздробленість теж зіграла свою роль. Таким чином, «вікно в Європу» закрилося, лише зовсім трохи прочинившись.
 Гортаємо сторінки історії. Переяславська рада. Хмельницький. Орієнтація. Москва. Зрозуміло, що тепер судити дії Богдана, котрі проклинав Шевченко, безглуздо, як і розвивати подальші думки про світле майбутнє без цієї угоди. Фактично, Хмельницький одягнув ярмо на шию своєму народу…
 Наближаємося до інших подій. Подій, що призвели до страшної трагедії – внутрішньої роздвоєності та її жахливих наслідків. Яскравим прикладом цієї сумної сторінки історії мого народу стало самогубство справді Великої Людини – Миколи Хвильового. Пригадайте його гасло «Дайош психологічну Європу!» Україна була настільки знівечена «сестрами і братами», що творчі люди цього не витримували. І… вирушали до кращого.
 Небагато років минуло з того часу, а моя Україна нарешті вільна! І питання приєднання до Європи стало потребувати конкретної ствердної або заперечної відповіді. Насторожує лише те, що ми вагаємося. Чому досі не вирішене це питання? Невже не хочемо кращого? Хочемо, та не одразу, а поступово, бо дуже важко робити перший крок. Ми просто боїмося щось змінювати, аби знову, уже вкотре, не стало гірше.
 На моє переконання, Європа – то дорога у світле майбутнє, по котрій прямують люди зі своїми прапорами, ідеями, переконаннями, прагненнями робити Життя кращим.
 Настав час, коли нам має бути соромно за набиті синці і подряпини на колінах. Нічого, мине. То ми просто вчилися ходити. Навчилися, хвала Богу! Вставайте й ходімо до кращого! Давайте руку, я поруч! Хочу бачити Ваші очі! Хочу чути дзвін скелець старих окулярів!
 Я хочу кращого для себе, Вас і своєї країни і впевнена, що Європа не заборонить мені думати і реалізовуватися на благо своєї країни.

Чундак Антоніна Іванівна, 16 років.,
11 клас ЗОШ №2 м. Ужгорода ,
вихованка гуртка «Журналістика» Закарпатського обласного палацу дитячої та юнацької творчості «ПАДІЮН»;

«Я – європеєць»
Ми довіряємо швейцарському банку.
Носимо футболки з британським прапором.
Танцюємо віденський вальс.
Полюбляємо шведський стіл.
Замовляємо італійську піцу.
Мріємо побувати на Ейфелевій вежі.
Засмагаємо на грецькому пляжі.
Радіємо лелеці навесні, як литовець у будь-яку пору.
Як німець, розписуємо день по годинах.
А чи робить нас це європейцями?
Я сідаю за стіл і починаю думати над тим. У голові – ну просто хаос! Така, начебто, і проста думка «я – європеєць», а завела мене в глухий кут. Правду кажуть, що стислість – сестра таланту, а все геніальне – просте, і навпаки. Та все ж таки: як пояснити таку, так би мовити, аксіому?
Є Європа, є люди, які живуть у Європі. Значить, ці люди європейці. І я живу в Європі, отже – і я європеєць. Логічно? Чом би й ні. Сказала, як відрізала. От це мене й муляє: хіба те, що ми просто тут народилися, дає нам змогу називатись європейцями? Безумовно, це найперша причина. Але ж як мої друзі, так і я разом з ними, не схожі на своїх ровесників з Африки, Америки, Австралії, Азії. І так може заявити кожен європеєць, не кажучи вже про українців.
Для початку зауважу, що для довгої подорожі я б обрала Європу. Своє, рідне, близьке за духом та настроєм. Так, кожна держава цього континенту унікальна, але застиглі в часі історичні місцини, дихання гір, розмірене життя, а особливо тихі вулички, які за океаном так і називають – «європейські» – це все для нас таке спільне! І навіть зараз я б сіла у потяг назустріч Європі, або знайшла такий собі «хіпарський фургончик», і, не гаючи часу, зібрала докупи найзавзятіших друзів-мандрівників. Галопом по Європі, так кажуть?
Та вона ж сама біжить до нас! Мені, як старшій школярці, вже відомі численні факти з історії. Багато пережили наші діди, батьки; багато що залишило по собі глибокий слід, наче шрам, у пам’яті. А тепер? Все в наших руках: табори для дітей, навчання за обміном для студентів; різноманітні проекти, до яких залучають охочих добровольців; курси, де йди і вчи вподобану мову. Це вже не просто «дорога в один бік», це – шлях назустріч один одному, шлях до єдності.
Я знаю, про що кажу, бо мені самій випадала нагода іти по цьому шляху. Минулого року я взяла участь у Програмі прикордонного співробітництва ЄІСП Угорщина–Словаччина–Румунія–Україна, а саме в одній із ланок цієї програми – навчанні культури підприємництва молодих людей українсько-румунського прикордонного регіону. Разом з кількома своїми однокласниками, колегами по проекту, ми побували в Угорщині, Словаччині, Румунії. Подорожі, тренінги, писання бізнес-планів, планів розвитку свого уявного бізнесу, ще й головна умова – екологічність справи – стало безцінним досвідом у моєму житті. Тепер точно не жалкую, що «вв’язалась» у це, бо усвідомила: один в полі не воїн, навіть якщо йде мова про цілу державу.
Найсуттєвішою відмінністю між нами є хіба що мова і деякі звички, але й це не така глобальна проблема. Знаєш англійську – маєш всі карти на руках; не знаєш – бігом вчити! Буде бажання – будуть і можливості в майбутньому. Всілякі відмовки, типу: нема грошей, нема часу, нема хороших курсів, погано викладають – залишайте лінивим, якщо, звичайно, самі не належите до них. Мову вивчити можна і працюючи офіціантом, якщо ви не занадто горді для такого. А що? Я б і сама залюбки: мова, досвід, нові знайомства, нові враження, а ще й можливість підзаробити... Життя справді промайне миттю, якщо ви скаржитиметесь на нього, сидячи на дивані перед телевізором. Одним словом, моя порада – не стояти на місці, а рухатись, рухатись і ще раз рухатись.
І хто вигадав, що теперішнє покоління безнадійне? Колись це скиглення просто таки зведе мене з глузду. До того ж, саме європейська молодь прогресує за світовими стандартами, водночас залишаючись прихильницею старих-добрих книг. Цей факт гріє мені душу, тому й виступаю так палко в ролі адвоката.
Я ціную своїх предків. Я хвилююсь за наше майбутнє. Я люблю свою землю. Я поважаю своїх сусідів. Я хочу діяти на благо України. Я хочу привносити добробут у життя Європи.
То чи я європеєць?
Так, я – європеєць.

Вовчок Наталія Іванівна, 13 років,
Новосільська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів Виноградівського району ;

„ Я – європеєць”
Я - європеєць? На перший погляд, питання риторичне. Хіба відповідь може бути іншою? Звісно, європеєць. Адже живу в благословенному краї, що зветься Закарпаттям, і знаю, що це найкраще місце на землі. І куди не гляну оком - навколо мене молоді й вічні Карпати, що розкинулися на територіях Румунії, Словаччини, Сербії, Угорщини, Польщі та України. Наш районний центр Виноградів - старовинне поселення, що ще у 1262 році удостоїлося привілею називатися королівським містом. А неподалік несе свої води Тиса, стрімка в одних місцях, спокійна й тиха в інших, та завжди широка й простора. Долаючи гірські вершини й пороги, стрімкі берегові схили й водоспади, вона прокладає собі шлях через землі України, Румунії, Угорщини, Сербії і Чорногорії. А на окремих ділянках Тиса утворює кордони України з Румунією та Угорщиною. То хіба можна сумніватися в тому, що я живу в Європі? І хіба сумнівалися в цьому мої предки, що з незапам’ятних часів жили тут, працювали, народжували й виховували дітей, вмирали за свою землю, захищаючи її від чужоземців, захищаючи цей рай на землі для своїх нащадків? Безжальні до загарбників, та завжди привітні до тих, хто приходив з миром, наші краяни у всі віки славилися гостинністю. Тому й звучать на нашій Срібній землі мова угорська й українська, словацька й чеська, польська й румунська, не занепадають, а розквітають культури всіх народностей, що населяють цей край.
Я - європеєць, 1 не сумніваюся в цьому. Бо я - громадянин найбільшої європейської держави. Але чи є Україна європейською державою, чи ми належимо до Європи лише географічно? Ось у цьому питання. І відповідь теж. Український народ - цивілізований європейський народ, для якого демократичні цінності важать не менше, ніж матеріальний добробут. Українці довели свою відданість принципам демократії, верховенства права, свободи слова, поваги до прав і свобод людини, підтвердили, що Україна, поза всяким сумнівом, європейська держава і в географічному, і в цивілізаційному вимірах. Сьогодні інтерес до України в Європі і світі значно зріс. Хоч пересічні європейці знають про нашу країн ще не дуже багато, інтерес до неї значний. Адже виходить із забуття народ, другий за кількістю у слов'янстві. Воскресає з давньокиївських коренів, з козацької вольності, з революційних універсалів, з голодоморів, репресій, принижень. Народ, внесок якого у світову історію настільки значний і величний, наскільки велична його історія. Народ, культура якого неповторна і самобутня. Народ, який подарував світу Тараса Шевченка і Лесю Українку, Сергія Прокоф’єва і Миколу Лисенка, Анатолія Луначарського і Євгена Патона, Михайла Грушевського і Олександра Довженка, Миколу Амосова і Сергія Корольова, братів Кличків і Андрія Шевченка.
Україна - європейська держава, і в усі часи прагнула встановити тісну співпрацю з іншими державами, особливо з близькими їй історично, ментально, духовно. Першим письмовим свідченням зв’язків України-Русі з Європою є договір 907-911рр., укладений з Візантією після походу Олега на Царгород. Україна-Русь виступає в ньому як держава, що не поступається своєю культурою перед Візантією, що має політичну організацію, устійнене право. Князь Володимир став у ряді найвидатніших володарів Європи. Літопис згадує, що він підтримував стосунки з «Болеславом Лядським, и с Стефаном Угорським, и с Андріхом Чеським». Такі ж дружні стосунки були між ним і скандинавськими володарями. Ярослав Мудрий у внутрішній і зовнішній політиці поглиблював те, що зробив Володимир. Ярослав мав хороші відносини з Німеччиною, зокрема з цісарями Генріхом II та Генріхом III, зі Скандинавією, з Угорщиною. У вирі європейського життя перебувала Україна і за доби Богдана Хмельницького. Гетьман мав зв’язки з багатьма європейськими державами. Утворення у 20-х роках XX століття Української Народної Республіки знов ввело Україну у бурхливе на той час море європейської політики. На жаль, тоді незалежна Українська Держава не відбулася. Однак незалежна Українська держава відбулася у 1991 році, вона визнана світовим співтовариством. Нині вона прагне вступити до Європейського Союзу. Адже Європейська Спілка - це сім’я демократичних європейських країн, що спільно працюють задля миру та процвітання.

Берец Максим Іванович, 13 років,
вихованець гуртка „Культура мовлення та спілкування” Тячівського районного центру дитячої та юнацької творчості Закарпатської області;

«Я – європеєць!»
«Європа», «європеєць»… Ці слова все частіше звучать по радіо, телебаченню. Мимоволі починаю роздумовувати. Європеєць – це людина, яка живе в Європі. Значить, я теж європеєць! Мене це дуже радує. А ще я знаю, що центр Європи знаходиться недалеко біля Рахова, я навіть проїжджав тією дорогою і бачив те місце. Це ж зовсім близько від мого рідного міста Тячева! Значить, я точно європеєць! І мої друзі та знайомі також!
Згадавши про знайомих, я починаю сумніватися у власних припущеннях. Мої однокласники смітять біля школи, інший, Євген, почав палити цигарки, хоч і приховує це від дорослих. Хіба можуть восьмикласники з такою поведінкою називатися європейцями? Поміркувавши трохи, я розумію, що у поняття «європеєць» потрібно вкладати більш глибокий зміст. Напевно, європейцем повинна бути вихована людина, чемна (хоча це дуже важко), яка не шкодить нікому, а перш за все – собі. Мало того, що живеш біля самісінького центру Європи, – європейцем треба ще й стати!
Якщо чесно, то я вважаю себе європейцем. Бо живу в одному з найкращих міст Закарпаття – мальовничому Тячеві. Мабуть, кожен може сказати, що його місто найкраще. Але мій Тячів виграв конкурс серед міст України, тому тепер має диплом і називається найкращим містом. Про це писали в газеті, чим я дуже пишаюся. Коли про це згадую, то навіть хочеться самому стати кращим
 (розумію, що не можуть жити погані люди в найкращому українському містечку). Я переконаний, що кожен із нас повинен намагатися стати добрішим, приносити користь, щоб не лише називатися європейцем, але й бути ним. Або хоча б дотримуватися золотого правила народної мудрості: «Якщо не допомагаєш, то не зашкодь». Наприклад, кинути непотріб у смітник, а не на підлогу шкільного коридору – це вже перший крок до Європи. Вивчити домашнє завдання, а не просто «прочитати, щоб не мучила совість», – другий крок. І так далі. Вивчати іноземні мови – третя сходинка до Європи. Це, звичайно, не легко. Але коли розумієш мову інших, то за кордоном не пропадеш. Бо, як кажуть, язик до Києва доведе! А знання іноземних мов – ще далі.
Я не дуже розуміюся на політиці. Чесно кажучи, не люблю дивитись передачі про політику. Але інколи в новинах показують різні «політичні баталії». Депутат може обізвати, вилаяти чи вдарити колегу у Верховній Раді. Коли я був молодшим, мені такі дії державних мужів здавалися смішними. Зараз я по-іншому почав дивитися на це. Хіба це смішно? Ні! Хто з європейських політиків дозволяє собі таке? Ніхто! Та не те, що політикам, – учням нашої школи забороняють бити один одного, бо заступник директора це добре тримає під контролем. А тут політики!!! Значить, нам потрібно ще багато вчитися, щоб стати європейцями. І, як на мене, з малих літ. Бо хто як не політики повинні бути взірцем поведінки для інших? Хто як не вони повинні вносити добробут у життя людей?
А наша мова, така милозвучна, чарівна і солов’їна?! Чому вона не є панівною серед українців? Чому телепередачі на українських каналах звучать по-російськи? Чому політики повинні сваритися, якій мові бути в Україні? Всі ці безконечні «чому?» не повинні б виникати у справжній європейській державі. Німці розмовляють німецькою, французи – французькою, росіяни – російською, і це природно. А в нашій країні чомусь сперечаються, яка мова повинна бути державною. Це, безумовно, не по-європейськи. Ми як ніхто маємо гордитися українською мовою, яка серед усіх мов світу посіла друге місце за милозвучністю. А це немало! І якщо ми будемо вважати себе українцями, то одночасно станемо і європейцями.
Я вірю, що недалеко той час, коли Україна стане справжньою європейською державою. Треба просто зробити правильний вибір і почати з себе.

Пилипенко Тетяна Олександрівна, учениця 11 класу,
1997 року народження, Закарпатська область, Ужгородський район,
село Руські Комарівці, вул. Шкільна, 31;

„Я – європеєць”
Майже щодня чую слова Європа, європеєць, євроінтеграція… Ті, з чиїх вуст це вилітає, і ті, які це чують, не завжди до кінця розуміють значення цих слів. Серед них, звичайно, і я. І тому, коли в мене виникають сумніви стосовно значення якогось слова, то звертаюсь до свого хорошого друга, якого називаю тлумачним словником. Він знає більше за мене, а такі друзі завжди цінуються. У вислові “бути європейцем”, здавалось би, немає ніяких підводних течій, але перевірити треба. Знаходжу потрібну сторінку, де мій друг своїми паперовими вустами говорить про те, що європеєць - житель або уродженець Європи. Це ж логічно і природно. Але зачекай: коли вже бути послідовним, то треба вияснити, що таке (чи, можливо, хто така?) Європа, правда ж? Хоча… Не все я прочитала… Є ще одне значення слова „європеєць” - освічена, культурна людина. Це вже цікавіше. Але „мій друг” каже, що це тлумачення застаріле. А чому? Жаль, що я з тлумачним словником не можу вести ніяких дискусій. Отже, доведеться розмірковувати над цим питанням самій. Воно, мабуть, застаріле тому, що європейська освіта, наука, культура, мистецтво давно вийшли за вузькі географічні межі та міцно вкоренились у всьому світі, і їхні носії не є обов’язково європейцями. Чомусь відразу ж уявляю дерево, на найбільшій гілці якого хтось викарбував слово „Європа”. На інших гілках теж якісь написи є, але це вже інша тема. Зупинюсь на гілці “Європа”. Це частина світу, яка займає лише 8% поверхні Землі. Не надто багато. Хоча, можливо, в цій тендітності її чарівність? Кажуть ще: "Україна — серце Європи"... Цей вислів знає кожен, та не кожен замислюється, що він означає. Що мається на увазі: чи то географічне розташування нашої держави, чи то популярність її серед європейських народів, чи то національний характер пересічного українця?
 Насамперед наша Вітчизна є європейською країною не тому, що її територія — центр Європи, а тому що українці здавна сповідують ті принципи свободи й незалежності, які притаманні багатьом народам інших держав. Варто згадати лише окремі події історії, щоб переконатися в цьому: утворення й розквіт Запорізької Січі з її вільнолюбними традиціями, народний бунт проти кріпацького устрою, репресії радянських часів, боротьбу проти численних утисків мови та культури... Усього й не перелічити.
 Та найбільш яскравим фактом, який підтверджує думку про прагнення українців до незалежного існування, є подія 1991 року, коли наш народ заявив про свою волю самому вирішувати долю Батьківщини, будувати сильну соборну країну, мати єдину державну мову — українську. Так, ми зробили свій вибір, який чітко показав: як і інші народи Європи, ми хочемо власної свободи, а не одвічного рабства. Тому сміливо можна стверджувати, що ми європейці не завдяки географічному розташуванню, а завдяки національному самоусвідомленню, прогресивності, патріотизму. Проте вважати, що назву "європейський народ" здобуто лише через притаманні нам риси характеру, теж неправильно. Хіба Україна не йшла в ногу з основними історичними та культурними процесами, які відбувалися в Європі? Неможливо перелічити геть усі факти на підтвердження цієї думки…
 Сучасні суспільно-політичні процеси української держави також указують на її європейську спрямованість. Недарма відчутна орієнтованість нашої економіки, освіти, медицини на кращі досягнення інших держав.
 А утвердження свободи слова, вільний розвиток демократії в Україні доводять: ми — європейці. Та не треба думати, що ми забули шевченківське "...свого не цурайтесь". Українці, будучи європейською нацією, завжди пам'ятатимуть про свої національні ідеали.
 Дух європейця повинен містити у собі Гідність і Повагу. Гідність власна, українська. Гордість за власну державу, її історію, культуру та людей. Повага – цінування і шана інших країн, їхньої історії, культури і людей. Якщо такої формули буде дотримуватись більшість громадян, то недоліки „української європейськості” вирішаться швидко. Нам, мабуть, варто повчитися відчувати себе українцями і європейцями одночасно.