Посвята в падіюнчата

До двадцяти всі чекають на свій День народження, а, буває, і додають собі рік-другий. Після двадцяти вже не хочеться, аби час так скоро збігав. Та є в нашому «ПАДІЮНі» таке чарівне місце, де, скільки б не проходило років, – а іменинники завжди дуже юні. Це школа раннього дошкільного розвитку «Радість». Цього року школі виповнюється 25 років, а діткам, що займаються тут, завжди буде 4-5.

«Радість» стала вже маленькою країною зі своїм розпорядком, своїми жителями. А є їх тут не багато не мало – 560! П’ятсот шістдесят малих дошкільнят раз на тиждень поспішають до «ПАДІЮНу», аби відчути себе школярами. Це своєрідний плавний перехід, який допомагає діткам адаптуватися до серйозного шкільного життя. Та й у школах відзначають, що ті, хто відвідував «Радість», стають успішними учнями.
У «Радості» є свої свята, які вже стали традиційними. Одне з таких – «Посвята в падіюнчата» – проходило 8–9 листопада. Дітки, що з вересня відвідують школу, вже звикли, що тут на них завжди чекають приємні сюрпризи. Тому й на концерт до великої зали ішли спокійно без батьків. А там нудьгувати не довелося. Вихованці дитячого театру та гуртка «Казкові нотки», такі ж самі школярі «Радості», на сцені розіграли справжню казку. Фею, Короля, принцесу Несміяну, лікаря Айболитя, Сонечко, Веселку та інших персонажів діти зустріли, як давніх знайомих, щиро переживаючи всі події, що відбувалися на сцені. Та вони стали й безпосередніми учасниками дійства – разом з головним сценаристом, режисером та ведучою свята Світланою Володимирівною Лутак виконали три пісенькі, які вже встигли вивчити цього року. Потім, як і на справжній дорослій посвяті, дали урочисту обіцянку гарно вчитися, а головне – дружити, бути завжди доброзичливими, допомагати один одному. Це головне, чому навчають  у школі «Радість». Бо різні науки чекають на наших діток ще попереду, а доброті, любові, дружбі треба навчатися щодня, аби в маленьких сердечках було завжди побільше світла й радості.
І на закінчення, як і на будь-якому Дні народження, на малят чекали подарунки. Дивлячись, як бережно тримали дітки в руках яскраві книжки, можна сподіватися, що вони почерпнуть із них немало. А радісні усміхнені личка промовляли самі за себе! Радості і щастя вам, маленькі «падіюнчатка»! Ласкаво просимо до великої дружної падіюнівської родини!

Олеся Маркович

• 
• 
• 
• 
• 
•  

joomlamodniyportal.ru